Слова одного шизофреніка: Зеленський- це лише ширма, за якою стоїть дуже впливова Людина в Україні та й в цілому світі теж. Можна прямо сказати, що ця Людина є власником цілої України. Ця Людина завжди готова до діалогу з іншими олігархами. І коли один з олігархів(попередні президенти) починають ставити себе понад усе та починає "заганятись", то ця Людина починає усувати їх від влади і ставити на місце.

Сьодні мав змогу поспвлкуватись з двома студентками кулінарного училища. По ходу нашого спілкування, я дізнався, що їх таки щось тай вчать в училищі. А вчать їх готувати не лише борщі, але й усіляки смачні салати. Потім вони всією групою їх зїдають. А ще в них є екзамен, де треба готувати страау, яку потім вчителі, зїдають і ставляць їм оцінку.

Багато хто з нас виріс в селі. Там пройшло наше дитинстао, наші найкращі роки. Там ми ходили в школу, допомагали дідові та бабі по господарству: дівчата гнали гусей до водопою та худобу на пасовисько, а хлопці помагали з косінням трааи. Вставали вдосвіта поки роса на землі і починали косити траву косою. А ввечері всі збирались гуртом біля школи на лавочках і лускали насіння соняшника і слухали історії старших про яскраве життя у місті, яке нас все зачаровувало і манило. Так колись жило село. І от ми виросли і як ті пташки випущені з тісної клітки порозлітались по місту, хтось на навчання, а хтось на роботу. Ми всіляко намагаємося пристосуватись до нових правил, які навязує нам місто. Ми намагаємось весь час себе чимось заняти, нагрузити додатковими справами, новими знайомствами, щоб лиш не згадувати село. Село, яке стало нам таке чужим. До сусідів яких ми починаємо цуратися, верніше не їх, а їхнього неохайного вигляду, побачиаши випадково у Франківську. А з скількома людьми ми не спілкуємось, з якими провели дитинство. І коли приїжаємо раз у рік в село, то ходимо як павичі, задираємо голови і як лаємось, коли випадково наступили своїми фірмовими кросівками у багнюку,і як морщимо носа, коли чуємо такиий знайомий нам ще з дитинства- запах коровячого навозу. Село з нами буде нпзавжди. І як би ми його не цуралися, не намагалися втекти від нього в інше місто, чи в іншу країну, воно буде завжди нагадувати про себе, у вигляді наших звичок, звичаїв, манери поведінки. І не дурно в нпроді ходить така приказка- можна вивезти людину з села, але село в людині зостанеться назавжди

Дівчина шлюпка- це дівчина, яка з юного віку виходить у тихе плавання. Спершу неї користуються капітани, лоцмани, а потім і всі остальні моряки. Коли нею всі покористуються, то вона виходить зі своєї гавані у більші моря та океани. Там про неї ніхто не знає і вона продовжує служити порятунком для інших капітанів та моряків. Інколи буває так, що ця розбита та понівечена шлюпка може причалити до берега хорошого рибалки, який підремонтує її та зробить своєю яхттою. Однак чи захоче ця яхта залишатись біля берега і чи не потяне її у мандри, підкоряти нові водойми- невідомо нікому.

Вангую що переможе Зеленський набравши як мінімум 69%

Так, фотосесія дівчат на фоні квітучих дерев добігає квнця. Тепер чекаю з нетерпінням фотосесії дівчат з шутками в руках та великодніми кожиками.

В країні батл По против Зе, а в ТЗ батл Юлія Гоголь проти Тані Капітан. Голосуємо хто стане переможцем.

Коли ми вже нарешті усвідрмимо, що в нас з вами інакше мислення, менталітет
спийняття тих чи інших подій у порівнянні з тою ж Європою та США. Мабуть це повязано з тим, що ми більш стійкіші в психологічному плані до негативних подій, що відбуваються не лише у нас з вами на Україні, але і в цілому світі. Так і з нещодавною пожежою в відомому соборі, ми українці реаугуємо по різному. Ми не робимо з цього великої проблеми, ми зациклюємось над цією трагадією, бо в нас з вами у кожного з вас є свої не менш важливі проблеми та негаразди, які окрім нас з вами не є цікавими. І вже точно той же європеєць не знає, як наші
пенсіонери можуть виживати в місяць за півтора тисячі. Так, аони не знають як ми стаємо стресостійкими у переповнених маршрутках, чи у чергах до якогось чиновника, щоб вирішити якесь болюче питання.

​​З 2020 року в Австрії зобов’яжуть усіх користувачів Інтернету вказувати реальні імена. З набранням законом чинності анонімні коментарі будуть неможливі.

Заборона на анонімність зачепить газети, інтернет-платформи й соціальні мережі, від яких зажадають зберігати справжні імена користувачів, щоб у разі вчинення ними протиправних дій правоохоронні органи могли притягати зловмисників до відповідальності. Нові правила поширюватимуться також і на такі зарубіжні ресурси, як «Фейсбук» і «Твіттер».

Хотіли б такий закон?

Як вам перша серія гри престолів?

Сьогодні 5 років як почалася війна на Донбасі а вчора було 5 років з відкриття цієї спільноти, совпаденія?

14 квітня нам відкрили безвіз в Тайланд як вам?

Сьогодні 14 квітня. Рівно 5 років тому спільнота була перейменована і цей день принято вважати днем заснування Типового Зізнання. Тому хочеться привітати всіх зцим маленьким ювілеєм. Я памятаю цю спільноту ше з перших її днів. Так багато разів пости і коментарі заставляли мене сміятися. Ніколи не забуду пост про хлопця студента який випадково пукнув коли цілувався з дівчиною і тиждень не брав від неї трубку, бо йому було встидно, він навіть думав університет кидати. А скільки тут срачів? Релігія, політика, геї, аборти. Про шо люди тут лиш не спорили. В цій спільноті було все, хтось знайшов кохання, а хтось друзів. /починаючи звідци можете відрізати продовження\ P.S. Беручи до уваги то шо зараз актуальна тема голосувань, пропоную прикріпити до посту а. голосування. Кого ви вважате кращим коментатором за всю вже 5 річну історію Типового Зізнання? Я би запропонувала такі варіанти (це люди які запамятались мені) Климишин, О. Мінд, К. Дорофей, Ю. Стасюк, Я. Радиш, Ю. Гоголь

Так принято шо багато хто з нас сповідається перед Пасхою. А ви не задумувались кому ми довіряємо свої найпотаємніші гріхи. Хто вона- та людина у рясі, яка вважає себе якимось особливим. По суті це такаж сама людина як і ми з вами, а може навіть з іще більшими гріхами ніж у нас з вами.

Тільки уявіть собі. Простий КВНщік дожився до голови цілої держави. Вангую, що через 5 років нашим президентом буде якийсь популярний ютуб блогер який буде мати пару міліонів підписників і на свому хайпі виграє в презилентській гонці.

Шо ви всі ниєте шо погода погана і йде дощ. У вас шо парасоль немає, чи може ви з цукру зроблені. То беріть свої парасолі і йдіть кудись. Та байдуже куди, навіть в магазин сходіть по вкусняшкі. А то одні домосєди.

Кандидати в президенти України відправились в Париж на зустріч з Макроном. Президент Франції на всякий випадок їх попередив, що заходи на стадіоні Стад де Франс вже розписаний на місяць вперед:-)

Попробуй тут не випити, коли довкола твориться такий хаос. Зупиняєшся на хвилину і мимоволі думаєш, що світ таки сходить з розуму, люди неначе перебувають у якомусь сні, потривоживши який, можна нарватись на невдоволеність людей. Ти б і радий щось змінити, але їх більшість і вони завжди будуть праві, бо їм так добре і не потрібно їх чіпляти та домахувати. І в цій ситуації, у тебе є два виходи: стати одним з них і влитись в цю сіру масу, або ж іти осторонь і бути дивакуватим для всіх інших.

Ше трохи і почнеться сезон садіння барабулі на городах. Ох, як же я не люблю цей процес. Раніше я придумував різні причини, щоб не йти садити барабулю. І шо в мене температура, і шо в мене навчання по суботах. Тепер, коли подорослішав, такі відмазки не проходять. А город в нас великий, помагати немає кому, сусіди старі та немічні. Будь моя воля я б взагалі не засаджував город барабульою, але в селі так не годиться та ті ж сусіди почнуть пліткувати. А вони ой як це люблять. Здається це одна з найулюбленіших їхніх справ. Тож можливо серед вас є чуйні та добрі люди, які зголосяться мені допомогти. Обіцяю кожному заплати по 100 гривень, а ще причастувати вас смачною хріновухою, яку ж сам переганяю ще по старому дідовому рецепту.

Кажуть, щоб відчути себе частиною механізму великого міста, то потрібно нпродитись в ньому або ж прожити багато років. А ви, ті які навчались у Франківську, а пізніше після навчання вирішили тут працювати та облаштовувати своє особисте життя. Чи змогли влитись та адаптуватись
до метушливого ритму життя франківчан, чи і надалі почуваєте себе чужими у Франківську?