Ми дві споріднені душі, ми двоє невігласів для суспільства. Ми ті хто йде проти течії,і всмоктує весь негатив ,як губка. На нас тикають пальцем, на вулицях. Ми ті хто мовчки,зціпивши зуби піднімається з колін,після чергового падіння. Ми ті ,хто не соромиться падати. Ми ті , кого називають песимістами , але ми - реалісти. Ми ті ,хто бере весь удар на себе, і закриває очі на " соціальну нерівність " в суспільстві. Ми ті,хто ми є! Не "чергова маска" для довколишнього середовища.

Мова піде про найкращий період життя-щасливе дитинство. Так було чудово, приїжджати на літні канікули до бабусі; і зустрічатися з двоюрідними. Ми з'їждалися , можна сказати з усіх куточків України до бабусі.Чого ми тільки не натворили , а які чудові спогади про "жарену картоплю,кукурудзу на вогні,про Івана Купала,стрибки через багаття, фірмові пиріжки і кампот ". Ех не повернути тих часів. А зараз бачимось хіба,що раз в рік ,і то не всі. Кожен має сім'ю, зайнятий і розмови стають більш холодними . Не повернути тих часів,як жаль. Залишаються тільки спогади, про міцний зв'язок з дитинства,ностальгія ще та.

От , і все. Ти тут будуєш стосунки 5 років , і не туди , і не сюди ніякої" КУЛЬМІНАЦІЇ "немає!
Тим часом твоя сусідка знайомитися з хлопцем по інтернету, і вже після двох зустрічей - вони розуміють ,що це-кохання всього їхнього життя! Росписуються і вона переїжджає до нього " за тридев’ять земель".
А ти сидиш,як сиділа ; то сходишся -то росходишся! Ось такий злісний "сюжет" мого існування. І ще кажуть ,що запорука "міцних стосунків" то довгі зустрічання -ага ,як нє..

Хто,що колекціонує. А я тащусь від бандан. В мене їх дуже багато різних форм ,кольорів. Кожного разу ,коли бачу одну з них- купляю не задумуючись. А,ще я їх складаю і нумерую. Є люди,яким дуже личить бандана. Бандани такі класні, коли приходить літо - то я кожного дня , "вигулюю" одну з них.

Шукав відповіді на питання і зайшов на сайт мейл.ру. І о диво, він відкрився без впн, вперше за багато років. Спробував кінопоіск і вк, не вантажиться

Aloha, Ви ніколи не думали організувати зустріч десь в центрі і заодно ,познайомитися з людьми. А, ще можна нагородити найкращого коментатора, намистом як на Гаваях з квітів.Або зробленим з його коментарів,або просто потиснути їй/ йому руку. Тільки уявіть "переможець",який йде по місту в намисті ,і заодно рекламує Тз . А,ще можна організувати різні квести по місту, тільки уявіть , як буде цікаво, і вихідні пройдуть по іншому .

Мій брат конкретний перфекціоніст ,що сказав те, й зробив. А його дівчина, креативна мрійниця завжди щось планує ,якісь затії . Вони дві протилежні особистості,які уживаються . Я думаю, коли в мене появиться племінник, то мій брат буде наполягати на,консервативне ім'я, а його дівчина на щось більш сучасне. Доведеться вибирати мені;

Анон. Мабуть у кожного є маленькі обсесії, і я не виключення. Кожного разу перед тим ,як вийти з дому смикаю за клямку ,як мінімум 4 рази.
Коли сиджу в черзі до стоматолога то ,завжди схрещую ноги,це допомагає не заразитися негативною енергетикою від людей,які тільки що вийшли. Щоб не думати про той жахливий звук в кабінеті ,коли лікують зуб то,я дивлюсь в стелю і уявляю зорі,галактику, чумацький шлях,а (ще ніколи не дивлюсь в очі стоматологам, під час їхньої роботи, щоб вони не подумали ,що витріщаюсь,і змогли спокійно виконувати почате)

Як так маю багато планів про подорожі, намети ,але все набридає дуже швидко . Врачаю інтерес до всіх занять, я нічим не можу займатися більше 3 днів. Наприклад подарували мені фортепіано, (я мріяла про нього ,ще зі школи ,але)так перший тиждень я не відходила від нього ні на мить (не вміла грати ) але намагалась, щось іпровізувати. Наполегливо вчила ноти .
А зараз вже 2 місяці стоїть ,то я до нього навіть не підходжу. Так само із зміною професій , перший тиждень із захопленням поглинаюсь вивчати всі аргументи, а потім інтерес раптово зникає. Так само із спортом максимум це-місяць. А про швидкоплинну закоханість в маршрутках,я взагалі мовчу.

Вважаю що Усика даремно обливають брудом в соцмережах. Лише тому що він висловлює свою думку та не боїться вголос про це заявляти. Договоритесь, що Саша прийме російське громадянство.

Питання до ТЗшників. Які авто ви любите:марка, модель, тип кузова, колір? Чи є ті хто любить мото, які марки, моделі?

Товсті люди мають схильність до потовиділення. Особливо це помітно, коли такі люди у літню пору їздять у переповнених автобусах. Їхній піт стікає по чолі, руках, а футболки, блузи наскрізь промокають. В цей момент мені стає їх дуже шкода.

Це правда що жінка може зайнятись сексом за ніч більше раз ніж чоловік?

Ненавиджу товстих людей. Ви поклоняєтесь їжі, ви думаєте тільки про їжу, у вас культ їжі.І їсте ви
чмокаючи як свині. А якби були б свинею то пхали б передні лапи в корито коли їсте. Ви гидкі

Є такі люди,які просто заслуговують на велечезне щастя за те,що мали нелегку долю в дитинстві. Натрапила на сторінку своєї колишньої однокласниці, і згадала про те, як вона від втоми засипала на уроках ,вона росла тільки з татом і бабусею тому переважно все робила вона по дому. Хороша була дівчинка, сильна ,як вона з усім справлялась в дитинстві я не знаю.Так ось зараз одружена вона і вже мамою стала. Радію за неї,що в неї все добре, вона заслуговує на хорошу долю;

Ми красиві дівчата западаємо на високих красивих дрищів з великими членами. Так що хлопці худайте, можливо вам щось обломиться. Якщо все решта в порядку хехе

В знак солідарності я зустрічаюсь з чорношкірою дівчиною, тут на еміграції в США. Кожен з нас повинен внести свою лепту в боротьбу з расизмом

Анон.
Була б моя воля, то я б жила в автобусах,поїздах. Обожнюю подорожувати точніше людей з якими, розмовляєш і проводиш багато часу. "Попутчики", незнайомці,які на декілька годин стають твоїми друзями, які розповідають тобі абсолютно все. Хто про сім'ю, а хтось інший починає, розповідь з повчання (Не роби так,як я), а хтось скаржиться ,хтось впадає в ностальгію за минулим. А хтось інший розповідає кумедні історії,пригощаючи тебе бубликом.Це так круто слухати історії сотні незнайомців ,це як книги читати (деякі історії закарбовуються назавжди в пам'яті). Коли приходить той момент ,що твій "попутчик" готується до виходу -стає сумно! І ти з вікна проводжаєш його поглядом , а він в свою чергу киває головою.

Анон. Я була його музою протягом багатьох років. До мене в нього серйозні стосунки зовсім не складалися. На першому етапі зустрічань я зрозуміла чому. Якби сказати то зникав ,то появлявся,особливо коли розмови були на особисті теми- він уникав їх ! І зникав на декілька днів. З такою поведінкою я стискалася у перше. Мої друзі радили кинути його,мовляв у нього таких ,як ти є багато.Тобі лише голову крутить . З часом незважаючи на почуття,я остаточно вирішила припинити з ним спілкування. Того вечора він прийшов, сів навпроти і дивився таким поглядом ,що в мене серце розривалося. Я сказала,що так не можу будувати стосунки. Він мовчав ,і зненацька почав розповідати про свою сім'ю(він ніколи про неї раніше не говорив) і розповів,що виховував його батько, свою маму він не пам'ятав. Він вперше мені так відкрився, розповів про свої дитячі кошмари ,які його переслідують і досі. Сказав,що я перша людина, якій він розповідає про свої дитячі незагоєні рани; і саме тому в нього така поведінка,коли йде мова про спільне життя (він просто боїться відповідальності) цілу ніч ми розмовляли, він пообіцяв ,що заради мене поборить страх перед сімейним життям. Тоді стало соромно від того,що хотіла розійтися ,тільки через його "відсутність". У нас все поступово ,крок за кроком стало на місця. Він називав мене своєю музою, спасінням від минулого,а я з посмішкою дивилася в ті чорні оченята які , ще при першій зустрічі пустили бісиків в моє серце.
Все йшло до весілля, і він на вигляд був: спокійним,щасливим ,але як я помилялася. Те,що в нього на душі творилося знав тільки він! Одного вечора сталося те,що я так боялася він зі сльозами на очах заявив ,що кохає мене,але не хоче портити мені життя : своїми страхами,травмами перед сімейним життям. Мовляв зустріну я ,ще того хто буде мене достойний. Скільки я його не вмовляла,плакала сказала ,що все те,що його турбує разом подолаємо. Він був непохитний, і поїхав геть з міста (більше ми не бачилися) Через декілька років ми зустрілися випадково на вулиці - я заміжня ,а він досі одинак. В його погляді я побачила "відбиток ,незагоїних дитячих ран" , які переслідують його,як власна "тінь" .
Я ніколи не тримала зла за те,що тоді -так лишив мене. Я була зла на себе,що не змогла врятувати і загоїти його дитячі рани. Людина, яка не відпускає минулого ,не буде мати майбутнього. Як жаль,що травми дитинства наче клеймо в дорослому віці від,якого не втечеш ,і не вилікуєш незважаючи на "кохання" в серці.

,, Дівчина, яка красива і розумна - аномалія. Якщо вона ще й талановита, це відьма" А що скажете ви?