що раптом прийшло натхнення написати такі рядки, хоча я далеко не поетична особистість...
Щоночі думаю собі
Одна на самоті:
Чому я бачу сни страшні?
Про землю, вкриту в темноті,
Де чути відглос надій
І плач невинних божевіль
І душі тих, хто мирно жив,
Молився богу і любив,
Любив те все, що дано нам було
Майбутнє світле і воно,
Загуло так, як чую я
У громі вранішніх гармат
Та все ж таки надіюсь і живу
Що путлєру зламають шию ту,
Що носить голову дурну
В якій скриваються думки
Породження зла і пустоти,
Що молодих ГЕРОЇВ нищить вдало
І світ обманює дурманом

Коментарі
Коментарі відсутні