Всім мир (адміне, вкладаю у ці рядки все, що мучить - публікація цієї писанини для мене дуже важлива).
Зараз перебуваю у емоційному сп'янінні і хочу поділитися з усіма вами (гопниками й митцями, дітлахами й постарівшими, заможними й лінивими, дурнуватими й прогресуюючими, здоровими і покаліченими, та, накінець, розгубленими й тими, що знайшли дорогу) своєю довгою й, водночас, лаконічною історією "життя".
Виріс без батька (кинув маму, коли та була вагітна). Дитинство пройшло у злиднях, але це було не найгірше. Рідний брат мами - останнє бидло й алкоголік, весь час висів у нас на шиї. На моїх очах ненька 2 рази ледь не покинула життя завдяки цьому вибл*дку: перший раз її ледь не задушив особисто він (виручила чашка, яка була в мами під рукою),наступний - його друг по бутилці. Буденні приступи білої гарячки й показові розмахування сокирою й лютий стук по вікнах в 1-2 годині ночі навіть не беру до уваги.
Навчився читати й писати дуже рано. В інтелектуальному розвитку (але не в фізичному) випередив всіх своїх ровесників і не тільки. Травити мене зграєю, вважалося святим обов'язків однокласників.
Минув 9тий клас. Атестат з відзнакою. Покидаю школу, як страшний сон. Вступ до найкращого чернівецького коледжу. Співбесіда. Страшний приступ паніки, язик паралізувало. Провал.
Без будь-яких питань беруть у ліцей для о. д. в Франківську (завдяки тому, що у шкільні
роки засвітився на обласній олімпіаді). 2 роки життя у гуртожитку, всі друзі просрані, а нові не набуті. В навчанні скочуюся на саме дно. Головним плюсом (сумнівним) цього часу є те, що підтягнув здоров'я завдяки частим і регулярним заняттям на вуличному залізі, а також почав набиратися злості і перестав звертати увагу на чужу думку. Тут вже атестат, як у розумово-відсталого.
2 тижні до ЗНО. Перечитав підготовчі курси з предметів, які потім здаю на 180-190 б. Вступаю на факультет, який в біса мені не потрібен. Вже третій рік до навчання прикладаю рівно стільки зусилль - скільки потрібно для отримання стипедії. По суботам, на канікулах й, інколи в будні працюю. Мама допомагає тільки домашньою їжею. Брат її вгамувався, бо виріс із мене високий і дуже злий сухар із тонкуватими, але жилавими руками й ногами.
Саме зараз, в цей момент, я не знаю, куди і як мені йти далі. Я й досі не знайшов своєї дороги.
Після пар скитаюся сам по вулицях франківська із плеєром (найперший друг) в кишені. Почав курити, дим мене заспокоює (холерик). Дівчини немає хоч і троє кличуть гуляти (одна з них бачить мене кожен день). Не знаю, що вони в мені знайшли (страшнуватий ж: високий, худий, криві зубки, хмурий). Характер?
В телефоні 3 книги, прочитані до половини. Таке саме й у голові. Стою на якомусь невидимому роздоріжжі й не знаю куди податись. Люди, підкажіть дорогу, поділіться досвідом.
p.s. написав за пару хвилин і не перечитую (помилки й логічні нестиковки - другорядне)
p.s.s. мені не потрібна яка-небудь ваша оцінка
p.s.s.s. "Я как яблоки на снегу -
Лежал, пока меня штопал хирург,
Но к сожалению тело - не текстиль,
Мне бы пришили жизнь, да плюс чтоб по стилю.
Лезвием височки ровно,
Грезил о песочке в волнах,
А на руках билеты в холод..." (пафосні рядки з треку бидло-виконавців, які засіли разом із мелодією в голову)

Коментарі
Коментарі відсутні