Привіт, ТЗ. Хочу поділитися з тобою своєю історією й, водночас, поглядами і переконаннями.
Так от, я - студент Києво-Могилянської академії, який вже 4 роки навчається на кафедрі соціології.
Минуло майже 2 роки від того часу, як я придумав собі доволі цікаву забаву. Суть її відносно проста - коли на вулиці опановує приємна погода й концентрація людей на просторах міста стає максимальною, одягаю звичайну білу майку, базарні спортивні штани й кросівки з трьома смугами та вирушаю у своєрідне турне найбільш людними місцинами
(До слова: на голові в мене завжди 8-9 мм волосся і вибрита гостра смуга над лівим вухом).
Наступні декілька годин мені приносять тонни задоволення. Як же я люблю ловити презирливі погляди оточуючих ! Найбільш в ці моменти мене забавляють насмішки зі сторони зграй стильних ровесників, чиї гардероби оцінюються в десятки тисяч, а інтелект й креативність і 25 копійок не вартують. З 6ти дівчат до яких я підійшов у такому вигляді тільки 1на захотіла підтримати розмову (решта попросту відвертались, йшли геть і т.д.). Відвідини магазинів з їхніми продавцями й консультантами я залишав на десерт. Здавалося б, людина із такою примітивною професією не може дивитись на клієнта, мов на лайно, але от несподіванка ( :D ) - так вони й роблять, якщо ганчірки, що на тобі, оцінюються в 4 сотні.
Як на мене, сьогодні набагато складніше зрозуміти чи вартісна перед тобою людина, просто подивившись на її зовнішній вигляд, адже бидло навчилось користуватись інтернетом і сліпо копіювати образи. Я переконаний, що експерименти із зовнішнім виглядом - найпримітивніший спосіб самовираження (на рівні диких племен Центральної Африки), адже красива обгортка не перетворить тебе із шматка органіки на особистість, яка заслуговує уваги.
p.s. гопник - це не одяг, а світогляд

Коментарі
Коментарі відсутні