Зізнаюсь, я не люблю всіх цих ванільок і т.д. і т.п.
Але з такими темпами я скоро стану однією з них.
Я знаю,що вам набридло все це ниття щодо нерозділеного кохання,але прошу допоможіть, бо ппц просто.
Я вже від вересня закохана в хлопця,який вчиться в паралельній групі,просто нереально закохана.
Це через я не можу вчитися,та й взагалі нічого норм зробити не можу, вже навіть спорт закинула(
Діло було ось в чому,спочатку я закохалася,але старалась цього не показувати,бачила,що не байдужа йому.
Він просив мене каву(наскільки я зрозуміла,то один раз серйозно,а другий жартома),тим не менш,мені це було приємно.
З часом він ніякої уваги не приділяв,та й я пробувала забити якось на це,навіщо ж нав'язуватись?
Все було б добре, я навіть вчитися почала норм, і тут він починає до мене писати,кожен день писати
Те офігенне відчуття,коли класна переписка і ти навіть думати забула про той сон.
Доходило до того,що я каву пила або ще щось,тільки щоб не заснути,а переписуватись.
Але гуляти він не кликав(
Тільки одного разу було схоже на прогулянку,деколи після універу зі мною йшов.
Навіть (!) в універ сам підходив і говорив.
Одним словом,я була на сьому небі від щастя,от чесно.
Потім він сказав,що не хоче ніяких стосунків вже віддавно.
Мене це засмутило,але я була б рада просто спілкуванню.
Продовжувалось спілкування в такому ж темпі..
І тут він різко обірвав наше спілкування,нічого не пояснивши,абсолютно нічого!
Це було щось з чимось,я настільки в нього закохана,що це вже схоже на манію,я просто одурманена ним.
Чесно кажучи були думки напитися,але потім я розуміла,що я забуду про цю проблему тільки на день і воно ні до чого корисного не призведе,та й я не з п'ющих.
Цілий тиждень я приходила з універу і тупо ревіла,навіть додому не їхала.
Пробувала писати я,він то відписував,але бачила,що дуже неохотно.
Ще деякий час він в універі вітався,тепер і зовсім не вітається.
От і як мені його зрозуміти,ну от як?
Всі друзі кажуть:"забий,він того не вартий,він меркантильний,він тебе ігнорує"та інша хрєнь.
Ну але я ж така блін сволоч,що я маю дізнатися чому так,інакше не заспокоюся.
Дякую всім хто таки дочитав цю маячню,і от тепер порадьте що мені робити?
В універі підійти і поговорити-не варіант,бо він постійно з якимись друзями,та й я соромлюся.
До тогож ,коли я його бачу-двох слів зліпити не можу,як дитина.
І вибачаюсь за помилки,на емоціях писала.

Коментарі
Коментарі відсутні