Всім привіт! Пишу сюди, бо не маю з ким поділитися." Це не проблема"- ви, але я все ж напишу. Почнемо з того, що я живу не в Франківську, а в івано-франківській області (в селі) і мені лише 15. Ще в дитинстві мені поставили діагноз "вроджений вивих обох кульчових суглобів"(про нього знають лише я і батьки), в 4 роки я пережила 3 операції і слава Богу все нормально (нормально ходжу і навіть займаюсь футболом ). Зараз я навчаюсь в школі вже останній рік і от зовсім недавно я зрозуміла, що нікому не потрібна, окрім батьків, звичайно. Від мене відвернулися всі люди, яких я вважала друзями...Скажете забити і вчити уроки? Я вчу уроки, читаю книги, відмінно вчусь, але хочеться десь і погуляти у вільний час.. Мені стає боляче, коли я бачу колишніх подруг, як вони сміються, веселяться, в цей час просто хочеться плакати і тоді я згадую, що я ж не така як вони, я хвора(.. Я не хочу, щоб мене жаліли, просто нема кому розповісти те, що зараз на душі..В мене є хороші знайомі в різних містах ,але зустрітися з ними нагода випадає рідко, а зараз я рідко гуляю, майже завжди вдома, бо дійсно боляче бачити їх. Що можете сказати чи порадити в моїй ситуації? Без насмішок і дурних коментарів, цього і так вистачає(

Коментарі
Коментарі відсутні