Анонімно
Твір в жанрі усмішки
Ранок 4 серпня. 6:20. Жду автобус Івано-Франківськ-Товмачик. Ось і він. Здавалося б все як завжди.
Триває стандартна процедура завантаження пасажирів в майже повний автотранспорт. Все буденно. Але якось не звично було цього разу. Всім весело триває атмосфера свята. Всіх розважають троє хлопців. Але мою увагу привернула одна маленька вистава спереду біля водія. Це просто треба було бачити. Ситуація бомба, просто битва титанів.
Біля дверей стояла старенька бабуся і поглядом , який не мало бачив у житті, вдивлялась в красу пейзажів за вікном.
Скоро мала бути зупинка у сусідньому Добротові.
До неї наближався не молодший за неї дід років десь під 80.
Бабця провела його строгим поглядом і видала протяжним тоном:
– Ти вілазєєш ?
Дідусь зберігаючи всю свою епатажність таким же довгим тоном:
– нууу
Бабця продовжуючи свою лінію логічних запитань каже грізно:
– То мені вступитисі?
Дід з явним сарказмом до неї:
– Та відав здалобисі.
Це вистава на міліон. Голівудські актори нервово курять збоку проти цієї гри прикарпатських дідуся й бабусі...
Це все закінчилосьннн тим що вони обоє вийшли на тій зупинці і разом попрямували у невідомому напрямку. Ніхто б і ніколи не подумав що це чоловік і дружина якби жінка збоку не сказала :
– Але любляться двоє!!

Коментарі
Коментарі відсутні