В дитинстві живучи в селі ми розводили великих бурих кроликів, мене називали кролячою мамою, бо я дуже любила кроликів і постійно з ними гралась. В мене була улюблена кроличка, в неї одне вушко спадало, і я дуже тішилась що моя улюблениця була особливою, "лапатою". Проходив час, моя улюблена подружка вже жила 3й рік і була ветераном серед інших, вона народила в сумі десь 100 кроленят за три роки, і тато її заслужено відправив на пенсію як неприродну до розведення, ми з нею щасливі гуляли по кульбабковому полі наче дві сестрички загублені в такому великому світі, здавалось ми розуміли те,що ніхто не розуміє .. І батьки пообіцяли ніколи нас не розлучати, ми б жили разом вічно...Але чомусь сталось так, що кролі почали пропадати, хто тямить у розведенні, зрозуміє, адже кролів треба схрещувати з кролями "чужого хазяйства", інакше вони почнуть вироджуватись, і внаслідок схрещення родичів (мами і сина, брата і сестри ітд) на світ з'являлися кволі білі гидкі кролі з червоними очима, були ще чорні, але саме білі виглядали наче породження пекла... І ось прийшла пора, коли захотілось крільчатини, а залишилися лише білі кролі... Оним вечором я смакую кроликом в сметані,зовсім не схожим по смаку на білих вилупатих чахликів і прєдвкушаю як побіжу гуляти зі своєю лапатою подругою ... Далі мені дуже боляче писати, але того вечора я пізнала всю жорстокість світу...
Ще є історія про курочку-Чубарочку, і пса Бімчика.

Коментарі
Коментарі відсутні