Сьогодні закінчив проходити медогляд в воєнкоматі. Підписую контракт на службу і дав повну згоду проходити цю службу на сході. Я чудовисько, яке немає права на життя серед нормальних людей, я ніколи неміг побудувати, але майстерно вмів зруйнувати. Я наважився на цей крок бо мені 26 років і я абсолютно один. В мене не лишилось друзів, мав чергову можливість завести стосунки, але як завжди через свої поняття і принципи все зруйнував, про рідних і мови бути не може бо не завжди людей з однієї крові можна вважати рідними. Який сенс тоді жити? Гадити, жерти і спати? Не по мені таке. Порізати вени як дівчинка гімназистка в приступі? Смішно. Смерть в бою зі зброєю в руках якось краще звучить. Коли мені випаде можливість з кістлявою зустрітись, я це зроблю з посмішкою. Давно пора.