#331 Зізнаюсь 03 грудня 2014 о 23:13

Показуй людям вірші.Вони шикарні.
Ти талановита.
Автор цього вірша зрозуміє.

Зустрітись знову - сотні є шляхів,
та серце,мАбуть,знало найкоротші.
Не треба...не шукай потрібних слів,
вони не скажуть те,що скажуть очі.

Нас випадок закинув ніби в сон,
як кораблі кидає шторм на сушу.
Запалимо зі спогадів вогонь?
Якщо не згоримо - зігрієм душу.

Не думай,не сльоза тече з-під вій,
це просто в око впала порошинка,
а може, ще одна з моїх надій
розтанула в очах,немов сніжинка.

Тебе не звинувачую ні в чім,
ми всі живемо так,як вмієм жити,
ну а любов - крихка,як крила бджіл
тоді,коли вирує лютий вітер.

Всміхнися! Сум тобі не до лиця,
бо й так від бід у світі стало тісно,
мабУть тому,що всі людські серця -
це сховище давно забутих істин.

А вітер батогАми час жене,
на серці натираючи мозолі...
Ти завтра вже обІймеш не мене,
я завтра вже прокинусь не з тобою.

Просіється цей день крізь сито літ,
і відболить,як тимчасовий нежить.
Не нами був придуманий цей світ,
тому так мало в нім від нас залежить.

Коментарі до запису
  • Коментарі відсутні.
Додати коментар

Бажаєш виговоритися чи поділитися своїм секретом? Сміливіше, це анонімно!