#354 Зізнаюсь 04 грудня 2014 о 17:22

Можна так сказати, що цей вірш мені приснився і я не могла його не написати сюди. Не судіть мене строго.
***
Коли зустріла я тебе і досі пам"ятаю,
сиділа в соціальній мережі із кружечкою чаю.
І появився в моїх друзях плюс один,
і я добавила тебе до всіх.
Я твоє перше смс і досі пам"ятаю,
як написав мені:"Яка ти незрівнянна".
Я з посмішкою на очах відразу відписала,
що ти напевне той, на кого я чекала.
І спілкувалися ми так аж ціле літо часу,
бувало вдень, бувало аж до рання.
Ти називав мене красунею своєю,
а я у відповідь: "Як сильно я тебе кохаю".
Ти був простим, красивим, милим,
що я була готова народити тобі сина.
Аж поки не сказав в той день мені:
"Кар"єра це також важливе у житті"!
Від розпачу полились зразу сльози,
а ти сказав: "Все буде добре-я серйозно"!
Я проводжала й відчувала,
що буду лиш з тобою уві сні.
Я була вірною, на тебе я чекала.
Можливо вірила, що я і є та сама,
яка для тебе цілим святом стала.
Напевно не судилося нам разом,
запам"ятай назавжди ти цю фразу...

Коментарі до запису
  • Коментарі відсутні.
Додати коментар

Бажаєш виговоритися чи поділитися своїм секретом? Сміливіше, це анонімно!