Чому ми, люди, настільки дурні створіння, і мусимо постійно старатись комусь догодити, виправдомуємся, хоча не маємо цього робити, хочемо здаватись кращими, замість того, щоб бути собою? Звертаюсь до людей, які кохають свої половинки, щиро і всім серцем. За що Ви кохаєте? Яка саме Ваша кохана людина? Як Ви можете її описати? Так от, до чого я веду. За зовнішність не кохають, в неї закохуються, кохають душу і серце людини. За турботу, за ніжні дотики, за підтримку. За відчуття того, що комусь ти потрібен. Саме коли ми відчуваємо все це ми прагнемо до чогось, до змін, до щасливого майбутнього. І любити треба і себе також. Ніхто не полюбить тебе поки ти не полюбиш себе з усіма своїми недостатками. Треба прийняти себе такою, яка ти є. Я зараз не маю на увазі, наприклад, зайву вагу... Бо це не просто негарно виглядає, а і купа хвороб, які, як я думаю, нікому не потрібні. Змінюватись треба завжди. Кожного дня. Ідеальних не існує. Та і в кожного свій ідеал. А якщо Ви такі впевнені, що Ви, ну прям просто неперевершені, мрія кожного, то чому Ви жалієтесь тоді?

Коментарі
Коментарі відсутні