Прокидаюсь сьогодні, виходжу на вулицю, дивлюсь в небо, бачу летючий поїзд, який направляється прямо до мене. Залишаючи за собою густий дим, видаючи голосні звуки, приземляючись зупиняється біля мого будинку. Я стою такий в а*ую і намагаюсь згадати, що вчора вечером в себе заганяв. Поки я поринав у спогади, тим часом відкрилися двері і пролунав сміх, який залишив після себе довге ехо. Вийшли два створіння та дивлячись на мене, промовили: "салам у*обок" і простелили вогняну доріжку. Зупинилися біля дверей, намікаючи, що мені потрібно зайти в середину. Я нічого не роблю і намагаюсь тікати куда подальше, але виявляється що у мене відсутні ноги. Ті двоє що біля входу, починають лахати і промовляють "повзи до нас, слизняк". З потом на чолі, я починаю тертись животом об асфальт і з трудом за 5 хв доповзаю до сходинок. Дивлюсь в їхні очі, а вони заливають кров'ю. Їхні зуби покриті слоями жовтого нальоту, вони нагадали мені посмішку продавщиці з магазину "Ромашка". Залізаю на плацкарт, оцінюю обстановку. Подивившись на ліво, побачив купу м'ясних рулетів і багато телевізорів фірми "Panasonic". Подивившись на право, побачив великий круглий стіл, за яким сиділа лише одна людина. На столі стояли напитки і різного роду хавчик, а в куті плацкартного вагону стояв водний. Заповзаючи до столу, беру табурік і присідаю. На іншому боці стола, сидів якийсь мужик, повернений спиною до мене. Він сказав: "сам дьявол прислав мене сюда, моє ім'я люцифер, тому пєтя, ти попав в дуже нехороший замут". Я звичайно ітак ще при вході навалив в труси, так що мені вже привично. Питаю його: "я вже ніколи не повернусь назад?", відповідь була: "ніколи". Добре, що я виріс не дураком і розумію що мені настала конкретна пі*да, тому вирішив курнути до приїзду в пекло. Кажу: "дорогий люцифер, я бачу у вас свій апарат, давайте курнем, ви не проти?" "О, бачу свій чувак, давай пєтюнь, засипай".
To be continued...

Коментарі
Коментарі відсутні