Привіт, порадники))
Довший час у мене була проблема: я не могла довго спілкуватися з хлопцями, тобто складалося якось так, що коли я бачила, що подобаюсь хлопцю, мені ставало якось байдуже, хоча на початку він мені подобався.
І ось 2 роки тому познайомилась з хлопцем, спершу не розглядала його як кавалера, але з часом(+/- пів року) ми почали зустрічатись. Не знаю в який момент це почалося, але це були серйозні і щирі стосунки. Ми зустрічалися рівно рік, потім не то паузу зробили, не то розійшлися на завжди, так досі й не знаю.
Так ось. Не спілкувались ми взагалі близько 2 місяців, а зараз уже пів року, як знову почали, спершу як друзі. Від усіх знайомих це приховували. Ще згодом почали знову гуляти разом, бували у нього вдома...
Я точно знаю, що люблю його. І майже впевнена, що він мене теж. До того ж, такої проблеми, як раніше з хлопцями, з ним не виникло; ніколи не заглядалась на інших хлопців і тд. Але мені не подобається те, що ми не зустрічаємось, а є дуже близькими.
Я хотіла/хочу(не знаю, як правильніше) зав'язати з такими "стосунками", але не знаю як. З одного боку я розумію, що ми робимо не правильно і мені це болить, а з іншого не можу змусити себе покінчити з цим, бо люблю.
А на дні міста познайомилась випадково з хлопцем, який каже, що закохався в мене. Він симпатичний, вроді хороший, але я не можу з ним бути, бо в моїй голові інший. Не можу зрозуміти чи це через любов до колишнього, чи це знову ця проблема річної давності...
В цілому я не жаліюсь на життя, з друзями, навчанням і тд проблем нема, у мене виходить не здаватися розчарованою в коханні чи щось таке, але я так втомилася приховувати, що у мене на душі.
Як мені звільнитися від цього? Порадьте щось, будь ласка)
___________
Адміну дуже вдячна;)

Коментарі
Коментарі відсутні