Я дівчина і дуже сором'язлива.В дитинстві мій тато мене за дуже критикував буквально за все :"Ти нічого не вмієш,в тебе нічого не вийде,з тебе намає ніякої користі ,ти ніколи нічого не доб'єшся ,ти не будеш такою як я ,ти не так сказала,ти не так подивилась,ти дурна,ти тупа."
Іноді мене це так діставало,що мені хотілось йому чимось стукнути по морді аби він заткнувся,але оскільки я цього не могла зробити,я починала перености все на себе .При розмові з іншими людьми ,я досить часто соромлюсь,боюсь сказати ту чи іншу фразу,в очі людині не дивлюсь,а дивлюсь десь в низ ,або десь не відомо куди.Іноді виникає враження наче я говорю не з людиною ,а з якимось духом.Коли.щось читаю вголос на самоті чи просто думаю про щось і роблю це в голос ,то моє мовлення зрозуміле ,мій голос нормальний,а коли розмовляю з іншими то моя мова стає не виразною,голос занадто тихим.Людям часто доводиться мене препитувати оскільки вони мене не розуміють.
Чи можливо це побороти?Всім добра.

Коментарі
Коментарі відсутні