Мені недавно виповнилося 30 років і я неодружений. Мене бісить що в нашому суспільстві це рахується чимось ненормальним. Коли зустрічаю знайомих одразу перше питання чи ти ще не одружився. Дома мама, тато і навіть молодший брат (вже одружений) кожний день нависають що я собі ще думаю і чого це мені 30 років і в мене нікого нема. Коли приїжджаю в село до родичів і сходиться вся родина то починається взагалі ппц. Інколи це так докучає і вже в самого закрадається думка що я якийсь не такий. Хоча з зовні непогано виглядаю, займаюся спортом, нормально заробляю, веду активний спосіб життя. Багато хто навіть дивуються як це в мене і нема нікого.... p.s. два роки тому дівчина яку дуже кохав знайшла собі іншого, я після неї пробував пару раз зустрічатися з іншими дівчатами, але в мене не виникає взагалі ніяких почуттів. трохи позустрічавшись я лишав їх щоб не робити боляче. А зараз коли вже 30 років якось тяжче стало познайомитися з кимось з дівчат. Друзі всі мають сім"ї, на дискотеках переважно самі діти, знайомитися з 20-ти річним завелика різниця у віці я рахую, а 25-ти річні майже всі заміжні. Деколи складається враження що таки дійсно можна так і залишитися самому на все життя.

Коментарі
Коментарі відсутні